Всім, хто бував в Кореї, відомо, що ця країна завжди знаходилася під сильним впливом Китаю. Щоб переконатися в цьому, досить просто озирнутися по сторонах. Проте тільки історики розуміють, наскільки великий був цей вплив.
Впродовж півтора тисячоліть корейської історії – від виникнення перших корейських держав в III-IV н.е. і до кінця XIX століття – державною мовою країни був старокитайський. На старокитайському здійснювалося все ділове листування, складалися величезні корейські літописи, виходили закони, писалася і друкувалася вся література для верхівки. До самого кінця XIX століття нікому не могло і в голову прідті, що королеві можна направити офіційний папір, написану по-корейські. На корейському виходили лише книги для простолюддя, віддалений аналог нинішніх дешевих детективів і дамських любовних романів в паперових палітурках, причому навіть і ці дешеві видання з’явилися порівняно пізно, тільки в XVII столітті. Вся “серйозна” література – від інтелектуальної прози до довідників і енциклопедій – писалася тільки на старокитайському або, як його називали в Кореї, ханмуне (тобто, в буквальному перекладі, “ханьськіх письменах”). Не випадково, що навіть корейська писемність в ті часи презирливо іменувалася “бабиним листом” – було на увазі, що їй володіли жінки і простолюдини, тоді як образованни чоловік повинен був читати і писати виключно на мові культури, тобто на старокитайському.
Зрозуміло, будь-який освічений кореєць до початку XX століття досконалості володів ханмуном. Йшлося тільки про письмову форму мови, про уміння читати і писати. На ханмуне не говорили і в самому Китаї, де мовою усного спілкування був сучасний китайський (точніше його численні діалекти) – далекий нащадок старокитайського. Сам старокитайський – це китайська мова I тисячоліття до нашої ери. Саме на цій мові писали класики конфуціанської філософії, у тому числі і сам Конфуцій. З часом жива китайська мова, змінюючись, віддалилася від свого предка приблизно так само, як, скажімо, французький від латині, але зберіг за собою статус мови культури і бюрократії. Як і в Кореї, в самому Китаї на живій мові писалися тільки розважальні романи та твори проповідників, які повинні були зачитуватися вголос безграмотним простолюдинам. Вся офіційна документація велася на старокитайському, який також був і мовою серйозної літератури. Китайські простолюдини старокитайського не розуміли – також як і корейське або японське простолюддя. Володіння старокитайською мовою у всіх цих країнах було однією з найважливіших ознак, що відрізняли освічену людину від простолюдина.
Статті по темі
Теги: виникнення писемності, китай, корея, мова, національна мова, століття, ханмун, ханьськіє письмена, час
, Большой выбор и адекватные цены купить слинг с кольцами .