Останніми роками ми зіткнулися з «інформаційними війнами» телеканалів. Нас вже не дивує, коли нам демонструють то голих генеральних прокурорів, то хворі суглоби прем’єр-міністрів, то свідків вбивства, замовленого мером великого міста. У особливо великих розмірах виливається на нас цей каламутний потік перед черговими виборами, а також під час ділення чергового алюмінієвого заводу або нафтового родовища. Зараз, напевно, кожен дошкільник розуміє, що «дядьки з телевізору» говорять один про одного гидоту зовсім не тому, що їм хочеться донести до глядачів правду. Головна причина «інформаційних війн» – зіткнення фінансових імперій і їх інтересів, а «дядьки з телевізору», відпрацьовують свої чималі зарплати, слухняно кусають тих, на кого їх нацькували всім добре відомі господарі телеканалів. Російські телеканали в своїй більшості належать горезвісним олігархам, люті журналісти знаходяться у тих же олігархів на фінансовому утриманні, а, як говорить цинічна приказка, «хто дівчину платить, той її і танцює». Це обставина і привертає нашу увагу до того питання, про яке раніше ми особливо не замислювалися: а кому ж, власне, належить «вільна преса» і, особливо «вільне телебачення»? Про це я і хочу сьогодні розповісти (на прикладі Кореї, звичайно).
Як добре знають ті читачі, які живуть або жили в Кореї, зараз тут є 4 основних телевізійних компанії: KBS (у двох іпостасях – KBS-1 і KBS-2), MBS, EBS і SBS. Назви у компаній англійські, що в цілому вельми типово для сучасної Південної Кореї, в якій мова головного союзника грає особливу роль. Окрім цього, існує і телекомпанія AFKN, але вона належить американській армії, тому про неї сьогодні ми говорити не будемо.
Найстарша з корейських телекомпаній – KBS, заснована ще в 1961 році. Канали KBS грають роль корейської «першої програми». Телекомпанія ця є голосом офіційного Сеулу, і не дивно, що вона цілком належить державі (власне, її корейська назва і означає «корейська державна телекомпанія»). Одна з особливостей каналу KBS-1 – це відсутність там реклами (з 1994 року). Проте, телебачення – штука дуже дорога. Одна півгодинна серія корейської «теледрами» обходиться виробництву, наприклад, в кругленьку суму: від 50 до 110 тисяч доларів. Зрозуміло, що ці гроші треба звідкись брати. У Росії гроші телекомпаніям частково приносить реклама, а частково – олігархи, які в обмін мають можливість використовують канал в своїх політичних цілях.
Статті по темі
Теги: інформаційні війни, голос офіційного сеула, державне телебачення, канал, корея, рік, телебачення, телевізійні компанії, телекомпанія
, арендовать квартиру на день